На тлі вкрай непростого діалогу із головою Білого дому Дональдом Трампом президент України Володимир Зеленський раптово згадав про Китай.
Вчора він допустив участь Пекіна у переговорах щодо завершення війни в Україні. Причому не просто участь. За його словами, Китай може надати Україні гарантії безпеки (ті, які, за словами Зеленського, відмовляються давати американці).
"Участь Китаю у переговорах щодо врегулювання в Україні не виключена, оскільки Пекін може надати гарантії безпеки", - заявив Зеленський.
Чим саме можна зацікавити Китай, щоб він вирішив дати гарантії безпеки, приблизно зрозуміло: тим, що цікавить і США, а саме - природними ресурсами та інфраструктурою.
І про цю тему в Україні вже заговорили.
Народний депутат від "Слуги народу" Максим Бужанський написав, що Україні варто запропонувати Китаю укласти угоду про розробку родовищ із гарантіями безпеки та потім порівняти китайські умови з тими, які пропонують американці.
"Для того щоб зробити висновок, чи добре угода про корисні копалини (запропонована американцями - Ред. ), Треба було б розглянути ще якісь пропозиції. Від Китаю, наприклад, а потім порівняти китайські умови з американськими. Ніхто ж не сумнівається в здатності Китаю дати гарантії і домогтися їх виконання, правда? Тим більше що".
Щодо гіпотетичного посилення ролі Китаю в українському питанні вже висловились і в Євросоюзі.
"Якщо США і Європа не запропонують Україні гарантії безпеки, Китай може втрутитися, використовуючи свої важелі впливу на Росію. Вони навіть можуть запропонувати більш вигідну угоду, ніж запропонована Трампом. Україні є що запропонувати Китаю в обмін на безпеку - відновлення, порти, сільськогосподарську продукцію. У Європі знайдуться ті, хто підтримає цю пропозицію." Кіссінджер розколював Радянський Союз і Китай. Далі - гірше. Китай, як захисник України, почне замінювати США в ролі власника Росії на східному фланзі.
Заяви Зеленського щодо Китаю можна, звичайно, сприймати лише як спробу затягнути переговорний процес за рахунок включення до нього нових учасників або як шантаж Трампа (можливо, спільний із низкою європейських країн, наприклад, разом із Британією), щоб президент США пішов назустріч вимогам Києва щодо гарантій безпеки та інших питань. Як частина тієї ж ризикованої гри "на межі фолу" з відмовою Вашингтону в його основних вимогах, щоб домогтися від Трампа, за підсумком, бажаних умов завершення війни або підтримки в її продовженні. Щоправда, в такому разі, це буде вже надто ризикована гра, оскільки загроза передати Китаю, а не США, контроль над родовищами може викликати радикальне погіршення відносин України з Америкою за відсутності гарантій, що Пекін взагалі чимось зможе (або захоче) допомогти в найближчій перспективі (натиснувши, наприклад, на РФ), з урахуванням важливості.
Проте виключати можливість започаткування Китаєм своєї власної масштабної гри навколо України та Європи все-таки не варто.
Головне стратегічне завдання китайської геополітики зараз - розкол усередині Заходу між США, з якими Китай все більшою мірою входить у конфронтацію по всіх напрямках, та ЄС, зв'язки з яким китайці хочуть зміцнити. Тому Пекін навряд чи пройде повз нинішнє погіршення відносин між американцями та європейцями. І, цілком імовірно, намагатиметься скористатися ситуацією для виконання свого головного завдання.
Зігравши "у партію Кісінджера", про яку говорив Ландсбергіс.
Оскільки ставлення до війни і миру в Україні зараз якраз і є одним із елементів, що розколюють Захід, то інтерес Китаю до цієї теми також пояснимий.
Глава МЗС Китаю Ван І в Мюнхені заявив, що Європа має бути за столом переговорів, а сам Пекін вітатиме будь-які домовленості про завершення війни.
При цьому, на контрасті з погрозами Трампа ввести проти європейських країн мито, Ван І сказав, що Китай бачить у ЄС не суперника, а партнера.
"Для Китаю європейці – партнери, а не суперники. І це дуже важливий поліс у нашому багатополярному світі", – заявив міністр.
Чи може Китай дати гарантії, що Росія більше не нападе на Україну і не нападатиме на Європу? Теоретично так, з урахуванням його економічного впливу на РФ. Але цей вплив, як писалося вище, обопільний. Китай також залежить від постачання ресурсів з Росії, і цінність для Пекіна цих зв'язків підвищується в міру поглиблення конфронтації зі США, які у разі гострого конфлікту можуть створити китайцям труднощі в морській торгівлі. Крім того, будь-яке поглиблення співробітництва та зміцнення зв'язків між Європою та Китаєм неможливе без участі Росії – країни, через які проходять сухопутні комунікації між ЄС та КНР та країни, яка зможе забезпечити постачання необхідних ресурсів і європейцям, і китайцям навіть якщо американці спробують блокувати судноплавство.
Тому пропозиції від Китаю щодо завершення війни в Україні будуть, як мінімум, не гіршими для Росії (а може бути й значно кращими), ніж ті, які зараз обговорюються з американцями, і якими незадоволений Зеленський. Іншими словами, відносини з Китаєм це козир, насамперед Росії, а не України.
Але загалом реалізація масштабного проекту геополітичної переорієнтації ЄС та України на Китай можлива лише у випадку, якщо і Європа, і Україна, і Росія, і Китай раптом опиняться на одній жорстко-антиамериканській хвилі, створивши альянс для видавлювання США з Євразії. А це у найближчій перспективі виглядає фантастикою. Особливо з огляду на те, що Європа за такого крутого розвороту навряд чи зможе зберегти єдність.
Тому на даному етапі Пекін, не виключено, почне з малого - підтримає будь-який варіант якнайшвидшого закінчення бойових дій в Україні від кого б він не виходив. Можливо навіть допомігши цьому. Бо саме собою завершення війни може послабити залежність Європи від США, яка, по-багатьом, зараз базується на страху, що війна перекинеться на територію європейських країн.
А після закінчення війни Пекін може продовжити повільну, але системну роботу зі створення стратегічного альянсу Китаю, Європи та Росії.
