Трамп знову звинувачує Зеленського. Чому і що це означає для війни в Україні?
Сьогодні президент США Дональд Трамп після досить тривалої перерви знову звинуватив Володимира Зеленського в тому, що саме він, а не Володимир Путін, є головною перешкодою до мирної угоди.
Ця заява прозвучала досить несподівано на тлі численних прогнозів про те, що на хвилі успіху у Венесуелі Трамп посилить тиск на Москву, до чого його активно підштовхували Київ, європейці та "яструби" в Республіканській партії.
Також заява Трампа суперечить поширеному в Україні та в західних ЗМІ трактуванні ходу переговорів, згідно з яким Київ та Вашингтон разом з європейцями вже узгодили всі параметри мирної угоди, включаючи введення західних військ в Україну, і тепер м'яч на стороні Кремля, який має або прийняти їх, або відкинути. Судячи з інформації, що надходить в останні дні, таке трактування досить сумнівне, і судячи з усього, Трамп досі не дав своєї згоди на гарантії підтримки європейських військ в Україні у разі атаки на них з боку Росії.
Тепер, після нової заяви американського президента, стає зрозуміло, що жодного цілком узгодженого між Києвом та Вашингтоном варіанта мирного плану немає.
Також це пояснює досить стриману реакцію Росії на дії Вашингтона проти Ніколаса Мадуро та захоплення танкерів американцями. Швидше за все, Москва витримувала паузу і не робила різких рухів, щоб не спонукати Трампа перейти в табір "яструбів" з подальшим посиленням тиску на РФ. Поки що така тактика, як бачимо, працює.
Крім того, є ще й геополітичний аспект.
Парадоксальним чином падіння Мадуро у Венесуелі та потрясіння в Ірані, хоч і виглядають в іміджевому плані та поразками Росії, практично для Москви цілком вигідні, оскільки значно посилюють залежність Китаю від РФ у постачаннях енергоносіїв та іншої сировини. Раніше Китай отримував значні обсяги нафти з Венесуели та Ірану. Якщо ці поставки припиняться або перейдуть під контроль американців – головного геополітичного суперника КНР, то Росія залишиться, по суті, єдиним надійним постачальником необхідних ресурсів до Китаю. Тим більше що постачання можуть здійснюватися не морем, де судна будуть піддаватися загрозі перехоплення американцями, а суходолом.
І якщо в такій ситуації Трамп почне посилювати тиск на Росію, то з урахуванням подій у Венесуелі та Ірані це може призвести до різкого зближення РФ та КНР, а процес створення ними антиамериканського альянсу загрожує пройти точку неповернення, що Білому дому не потрібно.
Тому (принаймні поки що) марні зусилля "яструбів", які переконують Трампа на хвилі успіху у Венесуелі розправитися з Путіним, як із Мадуро.
Що означають заяви Трампа про Зеленського для переговорного процесу про завершення війни в Україні? Очевидно, що Зеленський не хоче йти на умови мирної угоди, на яких наполягає голова Білого дому.
У публічному полі є два основні спірні питання.
Перший: вимога Росії вивести війська із Донбасу, проти чого виступає Зеленський. Однак, судячи з останньої заяви Трампа, Вашингтон продовжує наполягати на цьому.
Другий: вимога Зеленського та європейців запровадити західні війська в Україну під гарантії їхньої підтримки з боку США. Проти цього категорично виступає Росія. Виходячи із останніх заяв, на це не погоджується і Трамп.
Існує ще й третій пункт, про який майже не говорять, але який, можливо, також є серйозним каменем спотикання: взаємна відмова України та Росії від претензій одна до одної за підсумками війни. Цей пункт, хоч і сформульований інакше, містився у початковому варіанті мирного плану США, оприлюдненому листопаді. Але проти нього виступав Київ. Однак для Москви він може бути не менш важливим, ніж питання Донбасу чи вступу України до НАТО.
Якщо до моменту припинення вогню буде укладено та ратифіковано в парламентах міждержавну угоду між РФ та Україною про відсутність фінансових та кримінальних претензій один одному після завершення війни, то це унеможливить будь-які спроби Києва домагатися від Росії компенсацій крім тих, які будуть передбачені мирною угодою.
Можливо, існують інші спірні умови, на виконанні яких наполягає Трамп, але на них не хоче йти Зеленський. Однак тут ключове питання, чи застосовуватиме Трамп практичні заходи тиску на українську владу з метою спонукати їх прийняти ці умови. Без цього позиція Зеленського навряд чи зміниться, якщо різко не погіршиться ситуація на фронті чи в тилу, наприклад, у разі повного колапсу енергетики. Хоча, можливо, саме на останнє і сподіваються Путін та Трамп.
Втім, Київ та європейці теж навряд чи сидітимуть склавши руки. Їхнє завдання – спробувати перепрограмувати Трампа, спонукати його підтримати пункти мирного плану, проти яких виступає Москва, після чого розгорнути президента США на шлях тиску на Путіна, а не на Київ. Зважаючи на все, цьому буде присвячена зустріч Зеленського та європейців з Трампом у Давосі наступного тижня. За її підсумками, можливо, стане зрозумілим подальший вектор розвитку подій.
