Ситуація у Венесуелі підвисла як у стоп-кадрі бойовика. Американці завдали удару Каракасу і захопили президента Венесуели Ніколаса Мадуро та його дружину.
При цьому жодного наземного вторгнення немає. Влада в країні поки що зберігається у "чавистів" - соратників Мадуро, які пообіцяли й надалі "боротися з американським імперіалізмом".
У "чавистів" є великий досвід утримання влади у складних умовах – після смерті Уго Чавеса та під час попередніх численних спроб Вашингтона організувати повалення Мадуро.
Хоча чи вийде зараз "чавистів" зберегти ситуацію під контролем, звичайно, питання відкрите. Президент США Дональд Трамп уже заявив, що має намір добиватися повної зміни влади у Венесуелі.
Крім того, багато обставин вказують на те, що захоплення Мадуро відбулося не без елементів зради в найближчому колі, якщо його ненадійно охороняли в момент захоплення, а гелікоптер з американським спецназом ніхто не збив.
Тим часом, вже зараз можна говорити про наслідки того, що сталося.
Головне геополітичне значення - адміністрація Трампа показала, що її численні заяви про "нову доктрину Монро" - це не порожні слова. І американці готові реалізовувати її силою.
Відповідно, якщо Вашингтон вдасться силою поміняти владу у Венесуелі (поки цього, повторимося, не сталося), то на черзі для проведення "спеціальних військових операцій" будуть й інші країни західної півкулі. Причому не тільки відкрито антиамериканські, такі як Куба або Нікарагуа, а й ті, де правлять ідеологічно чужі Трампу ліві. Наприклад, Бразилія, Колумбія (до речі, саме ця країна, а не Венесуела є основним постачальником кокаїну на світовий ринок), а також Мексика, якій вже прямо загрожує "зайнятися" Трамп.
Крім того, питання у нього були і до Канади, не говорячи вже про Гренландію.
Тобто для влади одразу багатьох країн американського континенту виникла цілком реальна загроза зіткнутися з подібними підходами, які Трамп застосував до Венесуели, якщо вони в чомусь суперечать Вашингтону.
Також "венесуельський тріумф" Трампа є небезпечним для Демпартії США, а також союзним їй європейським елітам.
Небезпечний і для Китаю. По-перше, це позбавляє його важливої точки опори в Латинській Америці та в перспективі може послабити позиції КНР та інших країн регіону. А по-друге, може спонукати американців радикалізувати свої методи протистояння до Пекіна. Наприклад, щодо перешкоджання китайському судноплавству.
Тому загалом буде чимало сил, які спробують завадити Трампу реалізувати до кінця його плани у Венесуелі.
Безумовно, те, що відбувається, може вплинути і на війну в Україні.
У Києві багато хто захоплено сприйняв події в Каракасі, з урахуванням того, що Мадуро вважався союзником Москви. Глава МЗС Андрій Сибіга фактично підтримав дії США.
Однак наслідки для України, що відбувається, є вкрай неоднозначними.
По-перше, це ще один потужний удар по "миропорядку, що ґрунтується на правилах", на захисті якого базується міжнародна позиція Києва після вторгнення РФ. Причому Трамп неспровоковано атакує Венесуелу не лише без санкції ООН, але навіть не особливо прикриваючись будь-якими "піднесеними мотивами". Вашингтон практично прямим текстом каже, що його мета – контроль над нафтою Венесуели. І що взагалі, західна півкуля – це "сфера життєвих інтересів Америки", і тому вона може робити там те, що вважатиме за потрібне.
"Якщо США втручаються у справи Венесуели зараз – без мандата ООН – то аргумент про те, що Росії жодним чином не було дозволено втручатися у справи України без звернення до Ради Безпеки ООН, втратить свою політичну та міжнародно-правову цінність – чи ні?" - запитує колишній глава Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер.
По-друге, події у Венесуелі ускладнюють і без того дуже непростий переговорний процес щодо завершення війни в Україні.
Причому ускладнюють одразу з двох сторін.
З одного боку, вони посилюють позиції "яструбів" в оточенні Трампа (сенатор Ліндсі Грем, голова ЦРУ Джон Редкліф), які виступають за тиск на Кремль і за відмову від поступок по Україні.
І тепер вони, цілком імовірно, на тлі ейфорії від полону Мадуро будуть закликати Трампа "розвинути успіх" і перестати "няньчитися з Путіним" і застосувати до нього максимально жорсткі примусові заходи – санкції, постачання ракет Україні, допомога у посиленні обстрілів РФ тощо. Аж до спроби вбити Путіна або захопити його як Мадуро. За підсумками, ситуація може зірватися у штопор прямої ескалації між Росією та США. Щоправда, у Москві вже звучать припущення, що все, що трапилося у Венесуелі - це "договореності" між РФ і Вашингтоном, а тому тепер за "венесуельським методом" американці давитимуть не на Кремль, а на Зеленського. Однак жодних доказів ця теорія не має (якщо не рахувати таким давнє відео Жириновського зі словами "Трамп захопить Венесуелу, а ми - Україну"). Та й досвід червневої війни в Ірані показує, що військові успіхи спонукають Трампа швидше посилювати позицію щодо РФ, а не пом'якшувати її.
З іншого боку, те, що відбувається у Венесуелі, може спонукати на різкі кроки і Кремль. У Росії "партія війни" вже запитує: "а чому ми так не можемо", "чому досі не завдали обіцяних ударів по центрах прийняття рішень", "чому ще живий Зеленський", "чого ми так довго вовтузимося?". Це накладається на передноворічні заяви РФ про атаку на резиденцію Путіна, за який Москва вже пообіцяла удар у відповідь, а також на удар по Херсонській області, за який також Медведєв погрожував "відповіддю" (причетність до обох ударів Україна офіційно заперечує). Все це підвищує ймовірність якоїсь дії Москви, яка виходить за межі звичайного масштабного ракетного удару.
Тобто, повторимося, події у Венесуелі можуть призвести до ескалації війни в Україні та утруднити зусилля щодо її завершення.
Хоча цьому перешкоджатиме небажання Трампа ризикувати прямим зіткненням з Росією (з загрозою ядерної війни), а також його бажання все-таки завершити війну найближчими місяцями, щоб додати республіканцям очок напередодні довиборів до конгресу.
