Сьогоднішня активність Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) щодо близького оточення президента України Володимира Зеленського (вручення підозр відразу кільком депутатам від "Слуги народу") збіглася з його від'їздом на зустріч із американським президентом Дональдом Трампом у США. Це, звичайно, відразу породило безліч версій, про те, що таким чином президентові України деякі сили надсилають сигнали з приводу переговорного процесу (ми про це писали в окремому матеріалі).
Однак у дій НАБУ і САП є і цілком очевидне внутрішньополітичне пояснення - це спроба "антизеленської коаліції" (орієнтовані на Демпартію США та європейців грантові структури, близькі до них політики та ЗМІ, ключові співробітники та керівники НАБУ та САП, а також Петро Порошенко, Ігор Коломойський та ряд інших скривджених Зеленським постатей) зробити те, що їй не вдалося після відставки глави Офісу президента Андрія Єрмака. А саме – вибити з-під Зеленського контроль над парламентом, а отже, і над урядом. Тобто, забрати у нього реальну владу (за Конституцією у президента менше повноважень, ніж у Кабміну).
За допомогою корупційного скандалу "коаліції" вдалося завдати серйозного інформаційно-політичного удару по президенту, домогтися втечі його "гаманця" Тимура Міндіча та відставки найближчого та найважливішого соратника - Єрмака.
Після чого в планах був розкол "Слуг народу" та формування нової більшості та нового уряду.
Однак цього не сталося.
По-перше, взята антикорупціонерами пауза в розкрутці скандалу дала Зеленському надію, що скоро все забудеться (виходячи з принципу "будь-яка новина на війні не живе більше тижня"), а тому на якісь серйозні поступки йти не треба, а можна буде зберегти колишню структуру влади, замінивши Міндіча на Шефіра, а Єрмаку дозволив і далі кермувати з-за лаштунків. Тим більше, що паралельно Зеленський знову почав відпрацьовувати тему "захисту національних інтересів перед тиском Трампа", закликаючи суспільство в такий скрутний момент "згуртуватися навколо свого військового лідера". Силовики з СБУ, ГБР та Офісу генпрокурора хоч і подавали сигнали, що не мають наміру більше завдавати по антикорупціонерам ударів за наказом Банкової, проте зберігали лояльність Зеленському. Та й у те, що ОП та правоохоронні органи з його вертикалі повністю відмовилися від намірів контратакувати НАБУ та САП багато хто не вірив.
По-друге, несподіваною проблемою для "антизеленської коаліції" стала позиція голови фракції СН Давида Арахамії, якого вона раніше вважала своїм союзником у боротьбі з Банковою. Але, домігшись відставки Єрмака, Арахамія не став грати в ігри з переформатування більшості, а навпаки доклав чимало зусиль, щоб існуючу більшість зміцнити, заодно відбивши спроби розпочати "чистку" уряду (наприклад, заблокував спробу звільнити віце-прем'єра Олексія Кулебу). Більше того, після відставки Єрмака, вперше з моменту створення монобільшості, фракція "Слуга народу" стала набувати певної суб'єктності. Уряд дедалі більше почав прислухатися до депутатів, також до Ради фактично спустили кадрові рішення щодо заповнення вакансій в уряді (що раніше було майже завжди прерогативою ОП – не де-юре, а де-факто). Природно, що проміняти такий привабливий тренд, що намітився, на незрозумілі перспективи створення нової коаліції, тим більше з такими персонажами як Порошенко, Арахамія не хотів - так само, як і більшість депутатів СН.
Таким чином, до кінця грудня виникло відчуття, що Зеленський зміг оговтатися від корупційного скандалу і як би відновив контроль над політичною ситуацією.
Однак ми вже писали, що це відчуття могло бути дуже оманливим і трималося виключно на тому, що НАБУ та САП взяли паузу у викриттях оточення президента. Причому ця пауза, цілком можливо, була пов'язана з очікуванням від Зеленського деяких кроків (наприклад, за згодою на формування нового уряду) і після того, як всі переконалися, що він ці кроки робити не має наміру, був новий удар.
З урахуванням того, що, за повідомленнями ЗМІ, близького до Зеленського і Шефіру депутата Юрія Киселя НАБУ прослуховувала два роки, на плівках є записи з самим Шефіром, а також отримання депутатами зарплат у конвертах, потенційними фігурантами нової справи можуть виявитися багато депутатів президентської фракції, причому з найвірнішої Зеленському її частини - так званого "криворізького призову" (давні друзі та соратники президента з часів "Кварталу" на кшталт Юзика).
Потенційно це дасть "антизеленській коаліції" можливість спробувати розколоти фракцію СН та повернутися до ідеї формування нової більшості.
Але практично такий план реалізувати буде важко навіть під загрозою кримінальних справ проти десятків-других депутатів. Особливо з урахуванням того, що, швидше за все, усi отримавши "підозри" вийдуть на волю під заставу, як і інші фігуранти корупційних справ з близького оточення президента (засобів для цього в "общака" напевно вистачить), що може в принципі девальвувати ефект від вручення підозри від НАБУ як інструменту залякування. Але головна проблема "коаліції" в іншому - вона не має сил для того, щоб у нинішній Раді сформувати свою більшість. Більшість не лише "слуг народу", а й представників інших депутатських груп під її прапори переходити не хоче. Хоча, звісно, активність НАБУ може спричинити певне бродіння у "Слузі народу" та створити ще більші труднощі зі збором голосів у Раді, проте цього не буде достатньо для масштабного розколу. Тим більше, що незрозуміло "під кого колотись". Хто персонально має стати новим "центром влади", довкола якого сформується нова більшість? Порошенко? Шансів знайти підтримку у Раді – нуль. Залужний? Але він чи то в Лондоні, чи то на Карибах (якщо вірити нардепу Мар'яні Безуглiй). Буданов? Фігура чужа та максимально небезпечна для "коаліції". Федоров та Арахамія? Поки що вони не наважуються на гру всупереч волі президента.
Для того, щоб організувати масштабне розгойдування фракції СН і всієї вертикалі влади, через що Зеленський погодився б на новий уряд (тобто, по суті, погодився б віддати владу) антикорупціонери повинні завдати значно сильніших ударів по президенту та його найближчому оточенню, ніж обшуки та вручення підозр кільком депутатам. Це можуть бути, наприклад, підозри Єрмаку та Шефіру, а також чинному прем'єр-міністру Юлії Свириденко. Плюс до того - публікація плівок із самим Зеленським (якщо вони справді існують). І якщо до цього додасться ще й сильний зовнішній тиск (щоб не допустити можливі дії у відповідь Банкової), то тоді є ймовірність, що Зеленський вирішить припинити опір і зробить усе, що йому скажуть (або піде у відставку).
Інакше ситуація перейде в стан патової. З одного боку, Зеленський продовжуватиме безпорадно дивитися, як його друзям вручають "підозри" (хоча в нього самого є імунітет від кримінального переслідування), а в Раді загострюється нестача голосів. З іншого боку, і "коаліція" не матиме достатньо сил, щоб переламати ситуацію на свою користь.
Але, як показує практика, патова ситуація у політиці довго не продовжується. Рано чи пізно ваги гойдаються в будь-який бік.
І на це, безумовно, також вплине як ситуація на фронті та в тилу, так і переговори про завершення війни. Власне, ці фактори потенційно можуть вплинути на внутрішньополітичну ситуацію навіть значно більше, ніж активність НАБУ.
