Експансіонізм та колоніалізм. Які загрози для України несуть претензії Трампа на Гренландію, Канаду та Панамський канал
Заяви обраного президента США Дональда Трампа із претензіями на Гренландію, Канаду та Панамський канал спочатку сприймалися як тролінг та жарт. Однак у міру того, як він їх повторює, у тому числі й нещодавно, вітаючи з Різдвом, жартів із цього приводу стає менше.
Американські ЗМІ вже пишуть, що до них варто ставитися більш ніж серйозно.
"Заяви обраного президента - і приховані за ними погрози - стали ще одним нагадуванням, що його версія "Америки насамперед" - це не ізоляційне кредо. Його агресивна інтерпретація цієї фрази нагадує експансіонізм або колоніалізм президента Теодора Рузвельта, який закріпив контроль над Філіппінами після іспано-американської війни. Вона відображає інстинкти забудовника, який раптово отримав у розпорядження потужність найбільшої у світі армії, щоб підкріпити свою стратегію ведення переговорів. Трамп не раз давав зрозуміти, що не завжди вважає кордони інших країн священними. Коли Росія почала конфлікт в Україні, його першою реакцією було не засудження захоплення земель, а зауваження, що цей крок президента Володимира Путіна був "геніальним". Навіть зараз, коли Трамп прагне укласти договір щодо припинення військового конфлікту, він жодного разу не сказав, що кордони України мають бути відновлені, що є ключовою вимогою США та НАТО. Він лише пообіцяв "угоду" щодо припинення бойових дій", - писала днями The New York Times.
Для України ця тенденція є тривожною.
Основа позиції Києва у нинішній війні – принцип непорушності кордонів та територіальної цілісності, непорушності суверенітету. Однак якщо цей принцип почнуть повсюдно порушувати (і особливо якщо приклад у цьому подадуть США), а постійні інтервенції та анексії територій стануть явищем звичайним, "новою нормою", то вторгнення РФ в Україну перетвориться лише на один із багатьох випадків, що значно послабить до нього увагу і, відповідно, може позначитися і на готовності Заходу далі підтримувати Україну, дотримуючись санкційного режиму проти Росії. Не говорячи вже про ставлення до війни інших країн світу.
Більше того, все голосніше (зокрема, природно, з подачі Москви) звучатиме питання: якщо США, керуючись власним розумінням своїх національних інтересів, хочуть привласнити Гренландію чи територію Панамського каналу, то чому ж це не може робити Росія, анексуючи Крим і Донбас?
Для України в нинішній війні така можлива зміна світового порядку денного потенційно є загрозою величезного масштабу.
