Колишній спецпредставник Держдепу США у справах України за часів президентства Дональда Трампа Курт Волкер зробив низку заяв про те, що робитиме Трамп, якщо він стане президентом.
І ці заяви прозвучали серйозним дисонансом з поширеним уявленням про позицію республіканського кандидата щодо війни в Україні, який обіцяє її закінчити за 24 години, підвівши справу до компромісу та домовленостей між Києвом та Москвою.
Курт Волкер заявив, що Дональд Трамп ні про які компроміси мови не вестиме і, у разі перемоги на виборах, просто вимагатиме від Путіна відвести війська з України.
Зрозуміло, що Волкер – це далеко не найближча людина до Трампа. І його заяви можуть і не відбивати бачення шляхів завершення війни кандидата у президенти. Тим більше, що вони суперечать заявам і кандидата у віце-президенти Джея Ді Венса, та найближчих зовнішньополітичних радників Трампа, ідеї яких так чи інакше зводилися до зупинення війни лінією фронту.
Проте Волкер є представником істеблішменту Республіканської партії, у якій існує очевидний та серйозний розкол з питання України. І це породжує дуже неоднозначні прогнози щодо реальної політики Трампа щодо війни, якщо він переможе на виборах.
Одним із символом такого розколу, власне, є сам Волкер, а точніше його діяльність на посаді спецпредставника Держдепу з питань України.
Нагадаємо, що у 2016 році на вибори Трамп також йшов із обіцянками налагодити відносини з Росією та остаточно врегулювати конфлікт в Україні.
Однак насправді нічого з цього не сталося.
З одного боку, демократи фактично паралізували будь-які рухи Трампа на російському напрямі звинуваченнями у співпраці з Путіним. І президент США за таких обставин став нездатним до будь-якої радикальної зміни курсу.
А з іншого боку, "партія війни" в Республіканській партії продавила своїх кандидатів на ключові посади в Держдепі, які відповідали за український порядок денний, які на своєму рівні остаточно заблокували реалізацію політичної частини Мінських угод, які передбачали реінтеграцію в Україну непідконтрольної частини Донбасу з особливим статусом.. І одну з ключових ролей у цьому зіграв саме Волкер.
Причому його було призначено на посаду, за поширеною в політичних колах версією, не без участі (у тому числі й фінансової) української влади.
Волкер до призначення працював близькою до республіканців лобістської компанії BGR group. І саме її Порошенко через підконтрольну Банкову Національну раду реформ найняла для лобіювання своїх інтересів.
Волкер ще у 2015 році виступав проти Мінських угод і цю саму лінію проводив і на посаді спецпредставника. Відкрито при цьому проти них не виступаючи, але й не спонукаючи ніяк українську владу виконувати політичну частину Мінська. Що, загалом, відповідало інтересам і "партії війни" в США, і Порошенка, який бачили найбільш зручним для себе варіантом "заморожування" конфлікту з відмовою від реінтеграції Донбасу, не вірячи, що Путін наважиться його колись розморозити. Вже після початку повномасштабного вторгнення окремі представники тодішньої української влади у приватних бесідах зізнавалися, що якби вони знали, що буде велика війна, то постаралися б Мінські угоди у будь-якому разі та за будь-яких умов реалізувати.
Так чи інакше, але роль Волкера в тодішніх процесах була значною і, зрозуміло, що діяв він не сам собою, а відображав позицію досить впливової групи в Республіканській партії.
Те, що в ній немає єдності щодо війни в Україні видно і зараз.
У той час як кандидат у віце-президенти Венс, багато радників Трампа, близькі до нього конгресмени виступають за якнайшвидше закінчення війни в Україні по лінії фронту та за домовленістю з РФ, інші республіканці виступають з позицій ще радикальніших, ніж Байден – закликають зняти будь-які обмеження на постачання зброї Україні та посилити тиск на Росію в усіх напрямках.
До того ж не можна забувати, що саме республіканці традиційно є головними лобістами американського ВПК, а також нафтогазового бізнесу, який став одним із головних вигодонабувачів від війни в Україні, витіснивши російських конкурентів із європейського ринку.
Водночас у Республіканській партії та в оточенні Трампа є й інші течії, які вважають, що Росію потрібно "відтягнути" від Китаю, а в ідеалі зробити союзником США. Вважають, що війну в Україні потрібно якнайшвидше закінчити, щоб не допустити втягування до неї Америки і взагалі зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем, а не витрачати величезні гроші на війни по всьому світу, нарощуючи і так величезний зовнішній борг.
Але яка лінія - умовних "волкерів" або умовних "венсів" - переможе в оточенні Трампа, якщо він знову президентом, поки що точно передбачити неможливо (про проблемні питання у можливих домовленостях Трампа та Москви ми докладно писали в окремому матеріалі).
Якщо підсумувати, перемога Трампа на виборах може призвести до реалізації двох крайніх варіантів.
Якщо переможе "лінія Венса", а Трамп зуміє домовитися із Зеленським, Європою та Путіним, то війна справді закінчиться дуже швидко на певних компромісних умовах.
Якщо переможе "лінія Волкера" чи Трамп не зможе домовитися з Путіним, то може розпочатись різка ескалація.
Якщо переможе Камала Харріс, то, з великою ймовірністю, вона продовжить нинішню політику Байдена "війни на повільному вогні" - на будь-які компроміси з Москвою не йти, до закінчення війни лінією фронту Україну не підштовхувати, але й самим у війну з РФ не вплутуватися, виявляючи обережність, щоб не допустити ескалації.
Втім, цю стратегію дедалі частіше критикують на Заході, заявляючи, що вона веде до виснаження насамперед України та створює загрозу її поразки. Два альтернативні (і діаметрально протилежні один одному) варіанти стратегії "повільного вогню": посилення залучення до війни Заходу з переходом "червоних ліній" Путіна і якнайшвидше завершення війни шляхом компромісів. У Демпартії США є прихильники і того, й іншого варіанта. І вони чинитимуть тиск на адміністрацію Харріс. При цьому, судячи з публікацій у ЗМІ, близьких до демократів, лінія на якнайшвидше завершення війни останнім часом переважає над лінією посилення підходів.
Зрештою, є і третій сценарій розвитку подій у США. А саме - невизнання стороною результатів виборів, що програла, і початок масштабного громадянського протистояння. У таких умовах Вашингтону вже точно буде не до України і тому допомога Києву може майже повністю припинитися з усіма наслідками, що звідси випливають. У ширшому розумінні Америка може закинути в такому разі (як мінімум на якийсь час) не лише українські справи, а й загалом європейські. І це може кардинально змінити весь розклад сил на континенті. У тому числі й змінити позицію низки ключових країн Європи до війни, України та Росії.
Щоправда, у Європі закликають продовжувати підтримку України у колишньому ключі незалежно від того, що відбуватиметься в Америці. Але поки що виглядає малоймовірним, що без "керівної та спрямовуючої" ролі США європейці збережуть "єдність рядів". Вже зараз все голосніше в ЄС лунають заклики якнайшвидше зупинити війну в Україні та почати налагоджувати відносини з РФ. Якщо Вашингтон через внутрішні проблеми послабить увагу до подій в Україні та Європі, ці настрої отримають ще більший імпульс.
Але, повторимося, це станеться лише у разі якихось потужних потрясінь США після виборів. Якщо перехід влади до нового президента (хто б не був) пройде відносно мирно, то навряд чи Вашингтон за своєю волею самоусунеться від європейських справ. Інше питання, що його політика у цих справах може сильно змінитись. Особливо, якщо до влади прийде Трамп, що, не виключено, призведе до зростання напруженості між США та країнами західної Європи, що також, можливо, вплине на їхнє ставлення до війни в Україні та РФ.
